Тарасова колекція в уявному музеї

Одеський художній музей презентує виставковий проект «Тарасова колекція в уявному музеї» — перлини з колекції Тараса Максим'юка доповнені роботами з колекції україники Одеського художнього музею та приватних зібрань. 📆 Коли: 15 березня – 15 квітня 📍 Де: Одеський художній музей 💸 Вхід на виставку — за квитком на огляд основної експозиції (70 ₴) 📆 Урочисте відкриття виставки 15 березня о 17:00 (на відкриття вхід вільний). 🎁 Проект реалізовано за фінансової підтримки Євгена Лемберга та ресторану Dizyngoff. 🎁 Генеральний логістичний партнер музею Нова Пошта. Серед хайлайтс виставки: численні графічні роботи майстра українського модерну Михайла Жука (1883–1964), зокрема його шедевр — монументальне панно «Біле і чорне», маловідомі публіці роботи Марії Примаченко (1909–1997) та Ростислава Палецького (1932–1978) й вперше в Одесі буде представлено серію «Квантовий стрибок Шевченка» Олександра Грехова. ⬇️ ⬇️ ⬇️ 📃️ Восени 2018 року до Одеського художнього музею звернувся відомий громадський діяч, колекціонер українського мистецтва Тарас Максим’юк з пропозицією передати музею cвоє зібрання україники. Зібрання складається з декількох підрозділів-колекцій, які можуть додати музеєві слави як центру презентації та дослідження української культури. Йдеться про колекцію творів видатного майстра Михайла Жука (1883–1964), колекцію творів відомого художника Амвросія Ждахи (1855–1927), колекцію пов’язаної з Одещиною Шевченкіани (твори живопису, графіки, скульптури, кераміки, друковані матеріали, тощо), персональний фонд відомого українського громадського діяча Євгена Чичкаленка (1861–1929), колекцію українських видань (починаючи з 1834 року), колекцію поштових ілюстрованих листівок Одеси і України, та інші художні твори та друковані матеріали, що не належать до перелічених колекцій. За всю історію наша інституція жодного разу не отримувала пропозицій схожої значущості ані за кількістю одиниць зберігання, ані за повнотою та всеосяжністю пропонованих колекцій. Включення цієї збірки до музейного фонду може суттєво змінити уявлення широкої громадськості про багату та цікаву історію українського мистецтва на Одещині, дати поштовх дослідженням досі недосліджених сторінок художньої історії південного регіону та, як результат, збільшити культурну вагу та туристичну привабливість нашого міста. Основною значущою перепоною для передання зібрання є катастрофічний брак музейних площ. Музей було відкрито 120 років тому. Тоді його колекція налічувала 700 експонатів. Сьогодні їх більше ніж 10 000, а експозиційні площі не збільшилися ні на один квадратний метр. Брак експозиційних площ, площ для фондосховищ, наукової та реставраційної роботи, для проведення освітніх заходів відчувалася вже наприкінці 1980-х. Зараз же ситуація взагалі стала критичною. Збагачення зібрання музею колекцією Максим’юка тягне за собою необхідність створення окремого центру україники як структурного підрозділу музею. З цим завданням музей неспроможний впоратися без доброї волі та допомоги Обласної ради та Одеської обласної державної адміністрації. Поява окремого культурного центру україники дозволила б музею створити осередок українства в Одесі та нарешті гідно презентувати наявну в фондах колекцію текстилю, української ікони та народної картини, колекцію робіт Марії Примаченко, вироби з фарфору та фаянсу, які через брак виставкових приміщень представлені скупо й недостатньо. Крім того, поява центру дозволила б організувати фондосховище для нових надходжень, які на сьогодні штучно обмежені через брак площ. На відміну від уявного музею Андре Мальро, для створення якого не потрібні ані стелі, ані стіни, цим колекціям замало уяви глядача та його спроможності запам’ятовувати. Щоби говорити про зміст, про ідеї відображеного, нам потрібні умови для експонування та дослідження. Сьогодні ми мріємо про втілення фізичної можливості ділитися надбанням багатьох поколінь творців та колекціонерів. Використовуючи термін “уявний музей” як метафору, ми сподіваємося в найближчому майбутньому фізично переступити поріг нового музейного центру україники. Зібрання Тараса Максим’юка налічує декілька тисяч одиниць зберігання. Сьогодні ми маємо змогу продемонструвати лише її маленький фрагмент. Усе ж зібрання як єдине чекає на можливість бути законсервованим, реставрованим, дослідженим, як результат, презентованим публіці. Справа за малим — за фізичним не уявним музейним простором. 📃️ THE TARAS COLLECTION IN AN IMAGINARY MUSEUM? In the autumn of 2018, Taras Maksimyuk, the well-known collector of Ukrainian art, offered to donate his extensive collection to the Odesa Fine Arts Museum. This collection consists of several different parts, all of which offer the possibility to increase the Museum’s reputation as a centre for presenting and studying Ukrainian culture. The collection includes: works by the outstanding master Mykhailo Zhuk (1983–1964), works by the famous artist Ambrose Zhdaha (1855–1927), a collection associated with Taras Shevchenko (works of art, graphics, sculpture, ceramics, printed materials, etc.), the personal collection of the Ukrainian public figure Yevhen Chichkalenka (1861–1929), a collection of Ukrainian publications, starting from 1834, a collection of illustrated postcards of Odessa and Ukraine, various other artistic works and printed materials. In its entire history, the Museum has never before received an offer of such significance, either in terms of the number of items, nor of the completeness and sheer size of the collections offered. The inclusion of this very valuable material in the Museum’s collection provides a unique opportunity to enhance the general public’s opinion of the rich and interesting history of Ukrainian art in the Odesa region, to give an impetus to research into hitherto unexplored aspects of the artistic history of southern Ukraine and, as a result, to increase the cultural significance, and the appeal to tourists, of our city. The greatest obstacle to the actual transfer of this invaluable collection to the Museum is a catastrophic shortage of space. When the Museum was opened 120 years ago, the entire collection consisted of 700 exhibits; today there are more than 10,000, but the exhibition areas have not increased by a single square metre. Since the late 1980s it has been clear that the Museum lacked space for exhibitions, for storage facilities, for scientific and restoration work, and for educational activities. But now the situation has become critical. The enrichment of the Museum’s collection with Taras Maksimyuk’s gift brings into sharp focus the need to create a separate Centre of Ukrainian Art, as a structural unit of the Museum, and this task cannot be realised without the support and assistance of the Regional Council and the Odesa Regional State Administration. The creation of such a unit would enable the Museum to provide a centre for Ukrainian art in Odesa, and to adequately present many aspects of its collection which have long been deprived of the exhibition space required to show them to full advantage: for example, the Museum’s collection of textiles, Ukrainian icons and folk paintings, the collection of works by Maria Prymachenko and of porcelain and faience-ware. In addition, the creation of such a centre would allow the organizing of a depository for new acquisitions, which are currently severely limited due to lack of space. Unlike in Andre Malraux’s famous Imaginary Museum, which needed neither walls nor ceiling, a proper appreciation of these collections requires more than the viewers’ imagination and their ability to memorise. To talk about the content of, or the ideas reflected in, these works, we need the conditions for exposure and research. Today we are dreaming about realising, in physical terms, our desire to share the treasures of many generations of artists and collectors. Using the term “imaginary museum” as a metaphor, we hope in the near future to cross the threshold of a new Museum Centre of Ukrainian Art. The collection of Taras Maksimyuk contains several thousand items. Today we can show only a small fragment of it. But the entire collection is waiting to be conserved, to be restored, to be researched and, as a result, to be exhibited to the public. These things are not hard to do—but they can only happen in a physical, not an imaginary, museum space. 📃️ ТАРАСОВА КОЛЛЕКЦИЯ В ВООБРАЖАЕМОМ МУЗЕЕ Осенью 2018 года в Одесский художественный музей обратился известный общественный деятель, коллекционер украинского искусства Тарас Максимюк с предложением передать музею свою собрание украиники. Собрание состоит из нескольких подразделений-коллекций, которые могут добавить музею славы как центру презентации и исследования украинской культуры. Речь идет о коллекции произведений выдающегося мастера Михаила Жука (1983–1964), коллекции произведений известного художника Амвросия Ждахи (1855–1927), коллекцию связанной с Одессой Шевченкианы (произведения живописи, графики, скульптуры, керамики, печатные материалы и т.д.), персональный фонд известного украинского общественного деятеля Евгения Чичкаленко (1861–1929), коллекцию украинских изданий (начиная с 1834 года), коллекцию почтовых иллюстрированных открыток Одессы и Украины, и другие художественные произведения и печатные материалы, которые не относятся к перечисленным коллекциям. За всю историю наша институция ни разу не получала предложений похожей значимости ни по количеству единиц хранения, ни по полноте и объему предлагаемых коллекций. Включение этого собрания в музейный фонд может существенно изменить представление широкой общественности о богатой и интересной истории украинского искусства в Одесской области, дать толчок исследованиям до сих пор не исследованных страниц художественной истории южного региона и, как результат, увеличить культурный вес и туристическую привлекательность нашего города. Основной значимой преградой для передачи собрания является катастрофическая нехватка музейных площадей. Музей был открыт 120 лет назад. Тогда его коллекция насчитывала 700 экспонатов. Сегодня их более 10 000, а экспозиционные площади не увеличились ни на один квадратный метр. Нехватка экспозиционных площадей, площадей для фондохранилищ, научной и реставрационной работы, для проведения образовательных мероприятий ощущалась уже в конце 1980-х. Сейчас ситуация вообще стала критической. Обогащение собрание музея коллекцией Максимюка влечет за собой необходимость создания отдельного центра украиники как структурного подразделения музея. С этой задачей музей не в состоянии справиться без доброй воли и помощи Областного совета и Одесской областной государственной администрации. Появление отдельного культурного центра украиники позволила бы музея создать центр украинства в Одессе и наконец достойно представить имеющуюся в фондах коллекцию текстиля, украинской иконы и народной картины, коллекцию работ Марии Примаченко, изделия из фарфора и фаянса, которые из-за нехватки выставочных помещений представлены скупо и недостаточно. Кроме того, появление центра позволило бы организовать фондохранилище для новых поступлений, которые сегодня ограничены из-за нехватки площадей. В отличие от воображаемого музея Андре Мальро, для создания которого не нужны ни потолок, ни стены, этим коллекциям мало воображения зрителя и его способности запоминать. Чтобы говорить о содержании, об идеях отраженного, нам нужны условия для экспонирования и исследования. Сегодня мы мечтаем о воплощении физической возможности делиться достоянием многих поколений художников и коллекционеров. Используя термин «воображаемый музей» как метафору, мы надеемся в ближайшем будущем переступить порог нового музейного центра украиники. Собрание Тараса Максимюка насчитывает несколько тысяч единиц хранения. Сегодня мы можем продемонстрировать только небольшой ее фрагмент. Все же собрание как единое ждет возможности быть законсервированным, реставрированным, исследованным и, как результат, представленным публике. Дело за малым — за физическим не воображаемым музейным пространством.