Роман Балаян. Кавказький бранець
15 серпня, 21:00 Творча зустріч з Романом Балаяном + прем'єра уривків нового фільму Ведучий вечора — кінокритик, теле - і радіоведучий Andrey Alferov. Квитки: bit.ly/2YvzxAD Роман Балаян — більше, ніж просто режисер. Більше, ніж просто штатний постановник студії Довженка. Він — співак міської культури, зафіксував життя середнього класу в епоху брежнєвського застою. Алегорично, з першими московськими артистами (Янковський, Табаков, Гурченко, Абдулов, Збруєв) свого часу, сильно за межами рідного Києва, часом через Чехова і Тургенєва, Балаян знімав про себе і своє київське оточення. Про той київський середній клас — інженерів, художників, режисерів, архітекторів, письменників, які представляли не шароварну, тобто не офіційну, не радянську Україну. Він знімав про людей, які жили майже в безповітряному просторі, про зайвих людей — як його Макаров з «Польотів уві сні і наяву»». Це Балаян (фактично) відкрив зовсім молодого Олега Меньшикова («Польоти уві сні і наяву»), подарував Михайлу Голубовичу одну з кращих в кар'єрі ролей («Бірюк», 1977) і точно кращу роль Янковському, змусивши інших люто йому заздрити. Придумана їм на ходу сцена, в якій мокрий Янковський заривається в стіг сіна – кращий фінал в радянському кіно 1980-х. Хто ще так по-партизанськи міг зняти Київ без Києва? Прям як його друг і неофіційний вчитель Параджанов, умудрився у «Тінях забутих предків» зняти Карпати фактично не показавши їх. Ніколи не змінювало Києву, Роман Балаян по-справжньому любив навіть не місто, і навіть не кіно, але своїх друзів. Саме друзі завжди складали кістяк його знімальної групи. Втративши за останні десятиліття Янковського, Абдулова, Калюту, Храпачева, Балаян ніби осиротів, а за завжди іскрометним гумором став сочиться досить похмурий погляд на навколишній світ, який сильно змінився за останні чотири десятиліття. Але не перевелися дорослі хлопчики і дівчатка, такі старіючі юнаки у пошуках кайфу — недолугі і нещасні, чий лист життя пожовтів, але ще не опал. А тому «Польоти...» — кіно вічне, на покоління і покоління вперед. Один вечір в Зеленому театрі Одеси — це 2 години сну і яви, реальності. Тієї самої реальності, яку режисер перетоплює в кіно; це багато жартів і золотого закулісся; це ексклюзивні кадри нового фільму Романа Балаяна, який закінчений і готується до виходу в світ; це ще одна дуже особиста історія режисера, про його стосунки з сучасністю. Генеральний партнер Зеленого театру — житловий комплекс Парк Совіньйон.
