Ірландська комедія "Каліка з острова ІНІШМААН"

ГРАН ПРІ фестивалю театрів МОЛОКО 2016 року Ірландська комедія Мартіна МакДонаха П'єса "Каліка з острову Інішмаан" була впереше виконана Королівським Національним Театром у театрі Коттесло в Лондоні 7 січня 1997 року. «Каліка з острова Інішмаан» - комедія - перша п’єса з трилогії про Аранські острови, яка також включає в себе п’єси «Лейтенант з острова Інішмор» і «Привид з острова Інішер». На островах живуть аборигени, які досі розмовляють лише на гельській мові. Слава та численні нагороди посипались на МакДонаха несподівано. Його п’єси ставили і в рідному Лондоні, і на Бродвеї. Проте МакДонах вважає театр лише сходинкою на шляху до слави і зізнається в любові до кіно. А воно відповіло йому взаємністю: Мартін отримав «Оскара» за короткометражку «Револьвер», поставлену за його власним сценарієм. Театральний критик Олег Вергеліс пише: Вистава з Рівного про крикливих ідіотів, що населяють Острів Невезіння в чорній комедії Мартіна МакДонаха, — внутрішньо тиха, трепетна, місцями щемлива. Знаменитого ірландського драматурга, цинічного сентиментального пересмішника в Україні тільки-но починають смакувати. У Рівному "Каліка" вийшов на 2011 року. Але, судячи з недавнього фестивального явлення, за ці роки не втратив енергії й запалу. Вистава впевнено тримається на ногах і так само впевнено цупкими пальцями любові тримає глядачів. У МакДонаха багато в чому трагічне народжується з комічного, відповідно комічне — всередині трагедії, а абсурд — в нутрощах всього. У рівненському "Каліці" (режисер Володимир Петрів) трагічне й комічне виринають (одночасно) — з буденного... З повсякденного. З того, що ми розуміємо під словосполученням "плин часу". Сам Час у цій сценічній історії ніби зупинився. На проклятому ірландському острові, де дорослі — як діти, а діти — як дорослі (просто багато їх — ідіоти, імбецили), лік часу втрачений і необов'язковий. Тому Час цей (у тому числі й сценічний) тече, як рідина в крапельниці. Крапля по краплі. Нікуди не поспішаючи. І мало кого зціляючи. Сором'язливий каліка Біллі (актор Ігор Ніколаєв),уражений ДЦП, перебуває в компанії оглашенних веселих мешканців острова (Хелен, Кейт, Ейлін, Джонніпатрінмайк, Бартлі та інші). Відчуваючи і свою спорідненість із ними, і свою ж відстороненість від них. Нетрагічна руйнація цього Біллі — лише зовнішній фасад. Його скорчене тіло, його плутана мова (він, до всього, ще й заїка). У решті — в тому, що тремтить глибоко під лахміттям, — він святий, чистий і нічим не зіпсований. Але не наївний. Біллі (як грає це актор Ніколаєв) — каліка розумний і проникливий. Можливо, навіть прикидається серед зграї ідіотів несміливим дурником, щоб вижити, втриматися в сідлі, на цьому ж далекому острові. У кожному з них, тих, хто зневажає його, і тих, хто приховано співчуває його немочі, живе ідіотичний сумбур. А в ньому самому, в Біллі, живе музика. Мелодія смутку, мудрості й великої Мрії. Режисер навмисне не висуває цього каліку близько до авансцени, до центру. Він (режисер) залишає за ним право тільки на кут (переважно ліворуч). І він (каліка) знає своє бильце. На якому й перебуває, як приречений Цвіркун, зрідка видаючи боязкі тихі "ноти" (наче спеціальні цвіркуни на сцені МХТ у його найкращі роки). Він (каліка) — налаштований на гармонію. Вони (здорові нероби-бугаї) — інваліди. Їхній світ — жалюгідний закинутий острів, звідки немає виходу. А його "острів" (ненаселений) — велетенський світ всередині великого власного серця. Тому йому й байдуже, куди їхати і куди повертатися. Ця маленька чудасія (подоба чоловіка з руками-обрубками та ніжками-шурупами) придумала для себе "любов" до хвацької Хелен. Мабуть, як засіб від нудьги, як спосіб убити свій вимушений вселенський смуток? Олег Вергеліс, театральний критик "Слова МакДонаха, музика Ніколаєва", "Дзерколо тижня" від 27.05.2016 Прем'єра вистави - листопад 2011 року Переклад - Олена Петрів Режисер-постановник - Володимир Петрів Сценографія - Сергій Ридванецький Художники по костюмах – Володимир Петрів, Анна Пілюгіна