СОБАЧЕ СЕРЦЕ жахлива історія

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. Василя Василька Номінація: «За найкращу драматичну виставу» Наразі твори Михайла Булгакова надзвичайно актуальні. Після написання ним тексту повісті, яка лягла в основу інсценування, пройшло понад дев’ять десятиліть, але суспільство, не засвоївши уроки історії, знову стає на ті ж граблі. В інсценуванні, окрім знаних метафор та алегорій, з’являються ремінісценції на інші твори Михайла Булгакова («Фатальні яйця» та «Морфій»), та прозорі алюзії на наше сьогодення. Цитати, які давно вже стали афоризмами, отримають нове звучання. Адже відоме в 20-х роках минулого століття листування Енгельса з Каутським, яке в повісті Швондер порадив почитати Шарікову, мало хто з сучасників осилив, тому режисер й авторка інсценування апелюють до впізнаваних сучасних реалей – листування сьогоднішніх політичних діячів. Драматургиня – Лєна Лягушонкова за мотивами творів Михайла Булгакова Режисер-постановник – Максим Голенко Сценографія та костюми – Юлія Заулична Пластика – Павло Івлюшкін Музичне оформлення – Вадим Бессараб У ролях: Професор Преображенський – заслужений артист України Ігор Геращенко Доктор Борменталь – Вадим Головко, Олександр Коваль Шарік-пес – Володимир Романко Шаріков – Олександр Самусенко Зіна – Юлія Харчук, Наталія Шевченко Дарина Петрівна – заслужена артистка України Ірина Охотніченко, Олена Головіна Федір – Грицик Михайло, Максим Лінник Швондер – Роман Федосєєв Жировкін – Сергій Ярий Пєструхін – Єгор Карельський В’яземська – Ірина Бесараб Васнєцова – Марія Деменко Пацієнка – Олена Головіна, Алла Бродська Пацієнт – Петро Зінченко, Анатолій Головань Професор Персиков – заслужений артист України Павло Шмарьов Поважна людина, двірник – Давид Дудучава Альфонс, змій, двірник – Павло Примак Айседора Дункан – Аліна Катречко Мова вистави: українська Враження експертів Фестивалю-Премії «ГРА»: Ганна Веселовська Здається, в «Собачому серці», поставленому Максимом Голенком в Одесі, багато такого, що спонукає протверезіти, побачити українську політичну реальність не крізь призму переможних президентських обіцянок, а в сенсі того, що відбувається з розумними, освіченими, професійно відповідальними людьми, які погоджуються на таку владу. Чому, де і коли вони дають слабину, відступають від здорового глузду, втрачають дар провіденції. З іншого боку, для того, щоб це все це побачити і відчути, треба під час вистави не стільки реготати, скільки напружуватися. Той, кому це не під силу, може з’їсти цей спектакль із попкорном. Візуальна атмосферність вистави, посилена музичним оформленням Вадима Бессараба, який супроводжує дію «живим звуком», мов справжній тапер булгаковських часів, дасть глядачу і таку можливість. Олена Либо Безумовно, глядач зрозуміє і оцінить у виставі режисерські прийоми відкритої і помітної політичної сатири, яка майстерно завуальована в багатозначних булгаківських текстах. Зло і місцями нещадно режисер говорить про відносини суспільства і влади, в тому числі апелюючи і до сучасності. Висміює і викриває «нові» традиції, звички, принципи і манери Швондера і членів будкома, які з бюрократів нового часу перетворюються на НКВСників. А їхні спроби «створити» із собаки/недолюдини пролетаря обернуться проти самого Швондера. І Шаріков, поверхнево вивчивши «матчастину», засвоїть винятково уроки насильства, а, отримавши владу, він стане вбивцею. Людмила Олтаржевська Минув усього лише рік, і після «Зойчиної квартири» у Театрі на Подолі Максим Голенко знову вирішив випробувати на актуальність творчість Михайла Булгакова. І якщо його «квартирне питання» не могло оминути морально-етичні особливості розвитку нашого, м’яко кажучи, не надто ідеального суспільства, то однією із рушійних сил «Собачого серця» в Одеському театрі імені Василька стала політична ситуація в країні. Яка спонукає чи то сміятися крізь сльози, чи то плакати, тамуючи нервовий сміх… Де вислів «треба всього лише перестати стріляти» став демонстрацією наївності, цинізму й профанації в одному флаконі, а співзвучність прізвища «Шариков» із прізвищем керівника однієї політичної сили настільки показова, що закрити на це очі просто неможливо… Де різних швондерів зараз наплодилося так багато, що як тут не згадувати слідом за Булгаковим: дуст – це радикальний і дієвий препарат від шкідників. …Ближче до фіналу герой Сергія Самусенка перетворюється на закривавленого монстра. Хто має очі – побачить, хто має вуха – почує… Юлій Швець «Про що» ця гарно скроєна, професійна, вигадлива, насичена щасливими метафорами, акторськи старанно відіграна історія, яку ще досить довго можна нахвалювати за удачі з «мистецько-технічної» точки зору? Про минуле, яке, ніби недоспиртована змія прокидається та, підійнявши важку кришку, вислизає з прозорої анатомічної склянки? Особливо, коли врахувати, що до базової повісті Булгакова додались його ж «Фатальні яйця». Чи про лівацьки налаштований Захід з його постдемократичною сакралізацією «тваринного світу»? Окрім часопросторової невизначеності, головне у виставі – чітке і прекрасне: зухвало-провокативний меседж, жорстко поставлені «паралельні» питання, сам факт роздумів про роль інтелігенції в суспільстві, яка, даруючи низам примарну надію, не утруднює себе їх вихованням, сама зловживаючи «морфієм»