Тарасова колекція у мнимому музеї

Одеський художній музей презентує виставковий проект «Тарасова колекція у мнимому музеї» — перлини з колекції Тараса Максим'юка доповнені роботами з колекції україники Одеського художнього музею та приватних зібрань. 📆 Колі: 15 березня – 15 квітня 📍 Де: Одеський художній музей 💸 Вхід на виставку — за квиток на огляд основної експозиції (70 ₴) 📆 Традиційне відкриття виставки 15 березня о 17:00 (на відкриття вхід вільний). 🎁 Проект реалізовано за фінансової підтримки Євгена Лемберга та ресторану Dizyngoff. 🎁 Генеральний логістичний партнер музею Нова Пошта. Серед хайлайтс виставки: численні графічні роботи майстра українського модерну Михайла Жука (1883–1964), зокрема його шедевр — монументальне панно «Біле і чорне», маловідомі публіці роботи Марії Примаченко (1909–1997) та Ростислава Палецького в Одесі буде представлено серію «Квантовий стрибок Шевченка» Олександра Гріхова. ⬇️ ⬇️ ⬇️ 📃️ Осенью 2018 року до Одеського художнього музею звернувся відомий громадський діяч, колекціонер українського мистецтва Тарас Максим'юк із пропозицією передати музею cвоє зібрання україники.Зібрання складається з кількох підрозділів-колекцій, які можуть додати музеєві слави як центру презентації та дослідження української культури. Йдеться про колекцію творів видатного майстра Михайла Жука (1883–1964), колекцію творів відомого художника Амвросія Ждахи (1855–1927), колекцію пов'язаної з Одещиною Шевченкіані (твори живопису, графіки, скульптури, кераміки, друк фонд відомого українського громадського діяча Євгена Чичкаленка (1861–1929), колекцію українських видань (починаючи з 1834 року), колекцію поштових ілюстрованих листівок Одеси та України та інші художні твори та друковані матеріали, що не належать до перелічених колекцій. За всю історію наша інституція жодного разу не отримувала пропозицій схожої значущості ані за кількістю одиниць зберігання, ані за повнотою та всеосяжністю пропонованих колекцій. Включення цієї збірки до музейного фонду може суттєво змінити уявлення широкої громадськості про багату та цікаву історію українського мистецтва на Одещині, дати поштовх дослідженням досі недосліджених сторінок художньої історії південного регіону та, як результат, збільшити культурну вагу та туристичну привабливість нашого міста.Основною значущою перепоною для передачі збору є катастрофічний шлюб музейних площ. Музей було відкрито 120 років тому. Тоді його колекція налічувала 700 експонатів. Сьогодні їх більше ніж 10 000, а експозиційні площі не збільшились на жодний квадратний метр. Шлюб експозиційних площ, площ для фондосховищ, наукової та реставраційної роботи, для проведення освітніх заходів відчувалася вже наприкінці 1980-х. Зараз ситуація взагалі стала критичною. Збагачення збору музею колекцією Максим'юка тягне за собою необхідність створення окремого центру україники як структурного підрозділу музею. З цим завданням музей не може впоратися без доброї волі та допомоги Обласної ради та Одеської обласної державної адміністрації. Поява окремого культурного центру україники дозволила б музею створити осередок українства в Одесі та нарешті достойно презентувати наявну у фондах колекцію текстилю, української ікони та народної картини, колекцію робіт Марії Приймаченко, вироби з порцеляни та фаянсу, які через брак виставкових поміщень представлені скупо та недостатньо. Крім того, поява центру дозволила б організувати фондосховище для нових надходжень, які на сьогодні штучно обмежені через брак площ.На відміну від музею Андре Мальро, для створення якого не потрібні ні стелі, ні стіни, цим колекціям мало уяви глядача та його спроможності запам'ятовувати. Щоб говорити про зміст, про ідеї відображеного, нам потрібні умови для експонування та дослідження. Сьогодні ми мріємо про втілення фізичної можливості ділитися надбанням багатьох поколінь творців та колекціонерів. Використовуючи термін “уявний музей” як метафору, ми сподіваємось у найближчому майбутньому фізично переступити поріг нового музейного центру україники. Зібрання Тараса Максим'юка налічує кілька тисяч одиниць зберігання. Сьогодні ми маємо змогу продемонструвати лише її маленький фрагмент. Все ж таки зібрання як єдине чекає на можливість бути законсервованим, реставрованим, дослідженим, як результат, презентованим публіці. Справа за малим — за фізичним не мнимим музейним простором. 📃️ THE TARAS COLLECTION IN AN IMAGINARY MUSEUM? Улітку 2018 року, Taras Maksimyuk, добре відомий collector of Ukrainian art, поширився на певну його величезну колекцію в Odesa Fine Arts Museum.Ці колекції складаються з різних аспектів, всі, які мають можливість до збільшення Museum's reputation, як центр для presenting і studyu Ukrainian culture. Склади включають: роботи з зовнішнього майстра Mykhailo Zhuk (1983–1964), роботи з відомим артистом Ambrose Zhdaha (1855–1927), колекція поєднана з Taras Shevchenko (роботи з мистецтва, графіки, скульптури, ceramics etc.), індивідуальні колекції української державної статі Yevhen Chichkalenka (1861–1929), колекції українських статей, 1834 року, колекція ілюстрованих postcards Odessa і Україна, різні інші архітектурні роботи і друкованих матеріалів. У його власної історії, в Museum невідомо до того, як був отриманий з такої значущості, її в термінах номера елементів, nor of completeness і sheer size of collections offered. Включення цього дуже значущого матеріалу в Museum's collection надає невеликі можливості для поліпшення загальної громадської думки про росіян і інтересів історії укр. southern Ukraine і, як результат, до збільшення культури значущості, і подання до туризму, з нашого міста.Великий замах на поточний перевезення цього незрівнянного колекції в Museum є catastrophic shortage of space. When the Museum був зареєстрований 120 years ago, the entire collection consisted of 700 exhibits; Today there are more than 10,000, but the exhibition areas have no increased by a single square metre. Кілька днів 1980-х років він був щирим, що в Museum виїжджав простір для ексбібіцій, для збереження можливостей, для освітньої діяльності, і для освітньої діяльності. Але тепер, щоб зайнятися, стає критичним. Збагачення Museum's collection з Taras Maksimyuk's gift brings в sharp focus need to create a separate Centre of Ukrainian Art, як structural unit of Museum, і ця робота не може бути здійснена з допомогою і допомоги Regional Council Odesa Regional State Administration. Створення такої сили буде задовольнити музей, що забезпечує центр для російського мистецтва в Odesa, і до значних повноцінних аспектів його колекції, які мають тривалий час, припиняється з масштабу масштабу, необхідного для показу їх до повного розпізнавання: для прикладу, Museum's collection of textiles, Russian icons and folk paintings, the collection of works by Maria Prymachenko and of porcelain and faience-ware. У додатку, створення такої центру може дозволити організувати вчителів для нових придбань, які є поточно severelne limited due to lack of space.Невідомо в Andre Malraux's славнозвісного художнього музею, що потребує інших walls nor ceiling, а загальний appreciation of these collections requires more than the viewers' imagination and their ability to memorise. Для того, щоб говорити про зміст, або ідеї, що розглядаються в, ці роботи, ми потребують умов для exposure and research. Сьогодні ми беруть участь у виконанні, в фізичних термінах, в нашому плані до share the treasures of many generations of artists and collectors. За допомогою термічного “imaginary museum” є metaphor, ми вивчаємо в найближчому майбутньому до кросу threshold of new Museum Centre of Ukrainian Art. Збірка Taras Maksimyuk складається з декількох тисячі елементів. Today we can show only a male fragment of it. Але власне колекція є те, що він буде поміщений, бути відновлений, бути розглянутий і, як результат, бути розповсюджений на громадськість. Theth things are not hard to do—but they can only happen in a physical, no an imaginary, museum space. 📃️ ТАРАСОВА КОЛЕКЦІЯ У УВАЖУВАНОМУ МУЗЕЇ Восени 2018 року до Одеського художнього музею звернувся відомий громадський діяч, колекціонер українського мистецтва Тарас Максимюк із пропозицією передати музею свої зібрання українці.Збори складаються з кількох підрозділів-колекцій, які можуть додати музею слави як центру презентації та дослідження української культури. Йдеться про колекцію творів видатного майстра Михайла Жука (1983–1964), колекцію творів відомого художника Амвросія Ждахи (1855–1927), колекцію пов'язану з Одесою Шевченкіани (твори живопису, графіки, скульптури, кераміки, друковані матеріали та друковані матеріали). , персональний фонд відомого українського громадського діяча Євгена Чичкаленка (1861–1929), колекцію українських видань (починаючи з 1834 року), колекцію поштових ілюстрованих листівок Одеси та України та інші художні твори та друковані матеріали, які не належать до перерахованих колекцій. За всю історію наша інституція жодного разу не отримувала пропозицій схожого значення ні за кількістю одиниць зберігання, ні за повнотою та обсягом пропонованих колекцій. Включення цих зборів до музейного фонду може суттєво змінити уявлення широкому загалу про багату та цікаву історію українського мистецтва в Одеській області, дати поштовх дослідженням досі не досліджених сторінок художньої історії південного регіону та, як результат, збільшити культурну вагу та туристичну привабливість нашого міста.Основною значною перепоною передачі зборів є катастрофічна нестача музейних площ. Музей було відкрито 120 років тому. Тоді його колекція налічувала 700 експонатів. Сьогодні їх понад 10 000, а експозиційні площі не збільшились на жодний квадратний метр. Нестача експозиційних площ, площ для фондосховищ, наукової та реставраційної роботи для проведення освітніх заходів відчувалася вже наприкінці 1980-х. Нині ситуація взагалі стала критичною. Збагачення зборів музею колекцією Максимюка спричиняє необхідність створення окремого центру україники як структурного підрозділу музею. З цим завданням музей не в змозі впоратися без доброї волі та допомоги Обласної ради та Одеської обласної державної адміністрації. Поява окремого культурного центру українці дозволила б музею створити центр українства в Одесі і нарешті гідно представити колекцію текстилю, української ікони та народної картини, що є у фондах, колекцію робіт Марії Приймаченко, вироби з порцеляни та фаянсу, які через брак виставкових приміщень представлені скупо недостатньо. Крім того, поява центру дозволила б організувати фондосховище для нових надходжень, які сьогодні обмежені через брак площ.На відміну від музею Андре Мальро, для створення якого не потрібні ні стеля, ні стіни, цим колекціям мало уяви глядача і його здатності запам'ятовувати. Щоб говорити про зміст, про ідеї відображеного, нам потрібні умови для експонування та дослідження. Сьогодні ми мріємо про втілення фізичної можливості ділитися надбанням багатьох поколінь художників та колекціонерів. Використовуючи термін «уявний музей» як метафору, ми сподіваємося найближчим часом переступити поріг нового музейного центру українці. Збори Тараса Максимюка налічують кілька тисяч одиниць зберігання. Сьогодні ми можемо продемонструвати лише невеликий її фрагмент. Все ж таки зібрання як єдине чекає можливості бути законсервованим, реставрованим, дослідженим і, як результат, представленим публіці. Справа за малим - за фізичним не уявним музейним простором.