"Прояви" Олександра Якимчука

Персональна виставка чорно-білої фотографії Олександра Якимчука З 6 червня в Одеському музеї західного та східного мистецтва (#WEartMuseum)  Дотик до чорно-білої фотографії сталося у мене 10 років. Мені на мій День народження батьки подарували самий простий радянський фотоапарат Смена-8м , а далі плівка, проявлення, фотозбільшувач, друк фотографій. Моє дитинство і юність пройшли разом з фотоапаратом і чорно-білою фотографією, це чари появи зображення на фотопаперу залишилося зі мною. І вже в дорослому віці я повернувся до тих витоків, які мене надихали і це переросло в щось велике, в частина мене самого. Фотографія стала частиною мого життя. Творчість Яромира Функе, чеського фотографа авангарду 30-х, вразило і задало багато в чому курс моєї творчості - я відчував його бажання доторкнутися до почуттів, до любові і його віра, що світло несе любов. Фотографія відкрила в мені самому, більшу силу і бажання відкривати в собі багатства нашого внутрішнього світу. Саме це я намагаюся донести і закріпити у своїх учнях, на курсах "Композиція і змісту знімка», які викладаю. Пошук основи в собі, своєї віри . Я не міг уявити, що захоплення дитинства переросте в щось більше, що я захочу показати свою Одесу, ту яку відчуваю, ту, якій живу, ту яку люблю, де на вулицях ти частіше зустрічаєш посмішки, чуєш жарти та привітання -"доброго дня". Це моє місто, це місто який люблю, місто який відповів мені вдячністю, він відкрив у мені – мене. Пропоную вам самим доторкнутися і зануритися в його атмосферу. В атмосферу заломлення світла, пропустити його через себе. Спробувати відчути і знайти в цьому частину себе. Кожна робота це відображення, спроба усвідомити себе в потоці світла, що заповнює простір цього міста. Виставка «Прояви», починається з проявлення плівки, фотопаперу, «прояви» себе, міста, своєї краси, своїх страхів, це мій пошук світу. На виставці представлені роботи за 10 років, з 2010 по 2020 рік. Всі фотографії зняті на чорно-білу плівку, виявлену мною самим і потім надруковані мною ж на желатиносеребряной фотопапері. Ласкаво просимо в мій світ «Прояви»! Фотографією захопився в 1984 році 2006-2020 вивчення історії фотографії, вивчення основ геометричної композиції, створення авторського курсу «Композиція і зміст фотографії» 2014 перша персональна виставка в р. Кривий Ріг, Україна «Місто біля моря» 2014 друга персональна виставка в р. Одеса, Україна «Місто біля моря» 2015 третя персональна виставка у р. Одеса, Україна «Улюблене місто. Моя розмова» 2016 оператор документального фільму "Будинок Слово". У 2018 році фільм отримав українську кінопремію "Золота Дзиґа" у категорії, лучщий документальний фільм. 2017 четверта персональна виставка р. Стамбул Туреччина «I BELIVE - I LIVE» 2018 п'ята персональна виставка в рамках світового форуму "London Street Photography Festival" в Лондон р. 2015 -2018 викладач авторського курсу «Творчому просторі «Переломлення» «Композиція і зміст фотографії» р. Одеса 2018-2020 читаю авторський курс «Композиція і зміст фотографії». 〽️ світ – чарівний світ Якимчука, завжди безпомилково угадывающего не тільки напрям і концентрацію світлових потоків, при яких відображена камерою картина неминуче вразить глядачів своєю органікою, викличе в їх душах сильний, співчутливий, а то і захоплений відгук, але -- хочете вірте, хочете ні-навіть подальшу еволюцію божественного світла, властивість загадкове, але характерне для кращих робіт художника. Як би це пояснити... Коротко навряд чи вийде, але спробую. Бути може, так... Саме рідкісне поєднання в кожній з станкових фотографій Якимчука незакінченого, схопленого у розвитку сюжету, який почався десь за межами видимого і закінчиться невідомо де, і безперервної мінливості світла викликає відчуття внутрішнього руху, недомовленості, причому не тільки в сутнісному, змістовному сенсі, але навіть у композиційному ладі робіт. Хто б не потрапив в сферу уваги фотохудожника – жінка, полуобернувшаяся до нас з картонним склянкою в руці; «мадам Стороженко», з променистою усмішкою нависла над слизьким рибним прилавком; вуличний музикант, відчужено уставившийся в бік, поверх голів, над своїм акордеоном; зсутулений перед шахівницею дворової гросмейстер; дівчина, в очікуванні переминающаяся з ноги на ногу на перехресті; старушенція, що височіє над своєю овочевий розкладкою на узбіччі дороги; матросики, скупчені біля афішної будки (невигадливий список цей нескінченний), -- в наступну мить продовжать своє буття за межами сконструйованого Якимчуком кадру. Действительнсть закарбовується тут таким чином, що зупинений фотознімком час, продовжує всупереч формальній логіці, текти, тривати, так сказати, в зоні відсутності значущого. Це, здавалося б, у принципі неможливо. Адже погоджуючись з тим, що електрон -- корпускула і хвиля одночасно, ми, тим не менш, реєструємо в досвіді або те, або інше. Інакше не буває. Але у випадку Якимчука наші органи почуттів несподівано, перекидаючи відоме нам мало не зі шкільної лави, свої можливості безмежно розширюють. Ми з насолодою споглядаємо знайомі нам до холодку під ложечкою одеські типи в атмосфері, впізнаваною і милою: кожен (чи кожна) з цих жінок і дітей, пенсіонерів і студентів, рыбачков і водив, невідомих перехожих і милих серцю сусідів, постає перед нами у всій своїй красі, дає на себе всмак надивитись. Але цим справа не обмежується. Зняті вони так, що в нашій уяві самі собою, рельєфно і відчутно розгортаються значущі фрагменти їх повсякденного існування, зовсім не представлені на фотографіях -- вже станули там, де нас не було, і ще не відбулися там, де нас, напевно, не буде. Валерій Миколайович Барановський 31.12.2014. (про фотографіях Олександра Якимчука на виставці «Місто біля моря», Одеса, Будинок з Ангелом, грудень 2014)  З 6 червня в Одеському музеї західного і східного мистецтва Щоденно (крім середи) ⏳ 11:00 - 17:00 (будні дні) ⏳ 11:00 - 18:00 (вихідні дні) Пушкінська, 9